Ви є тут

Відзвонив шкільний дзвінок, відзвонив...

Давно-давно, ще в тій країні, якої уже більше двадцяти років немає, в минулому столітті навіть я пішла у школу. З бантами, у коричневій формі - плесировці, білому фартусі, з великим дермантиновим ранцем на одну кишеньку. 1 вересня, як і належить серйозним білявим маленьким дівчатка, дзвонила у дзвоник на шкільній лінійці, дзвонила й на останній дзвінок. Це було так давно, що й пилом припало в спогадах. Тоді роки здавалися безкінечними, шкільне навчання - довжиною в ціле життя і кожна подія була чимось новим, визначним, кожна неприємність - трагедія. Тоді стільки всього мене ще чекало попереду, хорошого, поганого, різного, нового.

А сьогодні я вже відсвяткувала зі своїми старшими дітьми їхній перший останній шкільний день у навчальному році. І вони стояли, такі красиві, урочисті, зовсім великі, усміхалися одинадцятикласникам. І в цьому погляді були і віра у своє майбутнє, і захват цими, такими дорослими випускниками. Такі милі, наївні, добрі діти, стільки всього їх ще чекає. Різного, але їхнього, власного.

І це так завжди зворушливо. Довелося мені просльозитися і на їхньому першому дзвонику, їхній врочистості, святковості, дорослості. Хіба ж багато часу минуло з дня, коли я стояла над їхніми кювезами у пологовому будинку? Коли раділа маленьким перемогам і сердилася з великої незграбності? І от. Сім років тому вони ще й голови не тримали, а сьогодні їх уже хвалять за успіхи в іноземних мовах, математиці. Це неймовірно.

І свято в школі зробили, дійсно, урочистим. Ми готувалися до нього. Прихорошувалися, наряджалися. Бо ж і одинадцятикласників вітати треба, і "тепер ми, мама, вже справжні другокласники!"

Шкода тільки, що після стількох спекотних днів, саме сьогодні холодно, а лінійка затягується. І вже першачки потомилися, гудуть. Вже у них в головах та ногах купа інших турбот. Та, зрештою, скільки того життя? Перший останній дзвінок буває лише раз у житті. :)

І, як би ми не ганили пострадянську шкільну освіту, як би не злилися на її недоліки, та в такі дні розумієш, школа, шкільні роки, шкільні події у певний період в житті - найважливіші. Про себе скажу. У мене немає жодної ностальгії за своїми шкільними роками, не хочеться повернутися, не хочеться озирнутися. Але спогади про школу, про лінійки, про урочистості - завжди теплі і усміхнені.

А сьогодні свято. Свято моїх дітей. І я святкую з ними. А на неприємності нехай буде інший час :).

От так виглядала урочиста лінійка, присвячена останньому дзвонику в Луцькій ЗОШ І-ІІІ ступенів № 15.

                                                                                                                        Юлія Смаль.

 

 

 

Коментарі

Зображення користувача Slingomama Ira.

Юля, чудова стаття! Laughing